Покровський районний суд Дніпропетровської області

Методичні матеріали

для надання практичної допомоги лекторам

до єдиного Дня інформування населення області

ДЕНЬ ГІДНОСТІ ТА СВОБОДИ

День Гі́дності та Свобо́ди — свято в Україні, що відзначається щороку 21 листопада на честь початку цього дня двох революцій: Помаранчевої революції (2004 року) та Революції Гідності (2013 року). Є наступником свята Дня Свободи, що відзначалося на честь Помаранчевої революції з 2005 по
2011 роки 22 листопада, поки не було скасоване указом Віктора Януковича.

Встановлене Указом Президента України від 13 листопада 2014 року
№ 872/2015 “Про день Гідності та Свободи” з метою утвердження в Україні ідеалів свободи і демократії, збереження та донесення до сучасного і майбутніх поколінь об’єктивної інформації про доленосні події в Україні початку XXI століття, а також віддання належної шани патріотизму й мужності громадян, які восени 2004 року та у листопаді 2013 року - лютому 2014 року постали на захист демократичних цінностей, прав і свобод людини і громадянина, національних інтересів нашої держави та її європейського вибору.

Одночасно зі встановленням Дня Гідності та Свободи указом № 871/2014 Президент скасував свято “День Соборності та Свободи України” та відновив свято”. Святкування Дня соборності України та Дня свободи Віктор Янукович скасував у 2011 році, запровадивши замість них свято “День Соборності та Свободи України”.

«Забуттю не підлягає»

(до Дня пам’яті жертв голодоморів)

Голодомор – масовий штучно організований голод, влаштований комуністичним режимом шляхом насильного вилучення продовольчих запасів в селян, яке поєднувалось із широкими репресіями проти різних верств населення. Голодом було вбито мільйони людських життів. Страшні обставини злочину унеможливлюють встановлення точної кількості смертей невинних людей та вичерпного поіменного списку жертв. За підрахунками, проведеними Інститутом демографії та соціальних досліджень НАН України, в Україні внаслідок Голодомору 1932 – 1933 років загинуло 3 млн. 941 тис. осіб. Непрямі втрати (дефіцит народжень) внаслідок Голодомору в Україні в 1932–1934 роках досягають 1 млн. 122 тис. осіб.

Комуністичний режим розглядав українську культурну еліту та економічно незалежне і національно свідоме селянство як реальну загрозу свого існування. Тому від самих початків становлення радянської влади спрямовував проти них спеціальну репресивну політику.

Перехід наприкінці 1920-их років до форсованої індустралізації та суцільної колективізації викликав невдоволення населення в різних регіонах СРСР. Найбільш активний спротив проявився в Україні, що мала досвід власної державності у 1917–1921 рр. Центром опору більшовицькій політиці стало українське село.

У 1930 році в Україні відбулось понад 4 тис. масових протестних виступів у яких взяли участь за оцінками дослідників біля 1,2 млн. осіб. Виступи були стихійними та розрізненими, їх порівняно швидко придушували добре озброєні і підготовлені війська, але масштаб опору змусив призупити колективізацію.

Хлібозаготівельна кампанія 1931 року та голод, який охопив Україну весною 1932 року, загострив антикомуністичні настрої в українському суспільстві. За перші 7 місяців 1932 року органи ҐПУ (главное политическое управление) зафіксували в УССР понад 900 масових протестних виступів, що становило понад 56 % усіх антивладних виступів в СССР за цей час. У першій половині 1932 р. з колгоспів в Україні вийшли 41 200 селянських господарств. Незважаючи на тиск партійних і державних органів, біля 500 сільських рад в Україні відмовлялись приймати нереальні плани хлібозаготівель.

І в 1932, і в 1933 роках у різних регіонах України режим змушений був придушувати масові виступи – «волинки» – які ставали відчайдушними спробами доведених до межі голоду українських селян не стільки відстояти свої права, як просто вижити. Голодуючі селяни опиралися вивезенню хліба в рахунок заготівель, нападали на зерносховища, комори спиртзаводів чи винокурень, де зберігалось, часто просто під відкритим небом, відібране у селян зерно. Водночас, серед колгоспного селянства у 1932 році набув поширення такий метод протесту як невихід на роботу. В обстежених ҐПУ 150 колгоспах, де відбувалися виходи з колективів, не виходило на роботу від 30 до 70 % колгоспників.

З посиленням хлібозаготівельного свавілля та викликаного ним голоду, почастішали терористичні акти, вчинені селянами. За оцінками дослідників, у 1932 р. в українському селі було здійснено понад 1000 актів збройного спротиву режиму.

Цей стихійний спротив і став основою звинувачень в наявної антикомуністичного підпілля і підготовки на весну 1933 року повстання в Україні, які були використані окупаційною владою як виправдання вбивства голодом.

Врешті вияви збройного чи мирного протесту селян було придушено жорстокою репресивною машиною. Організований комуністичним режимом Голодомор став геноцидом, що завдав непоправних втрат українському народу, наслідки яких відчутні до сьогодні.

Ми звикли говорити про голодомор у хронологічних межах
1932—1933 р.р. Однак хронологія голоду на Україні більш складна. Цю трагедію для України можна було вже передбачувати в 1925 році, коли XIV з'їзд більшовицької партії взяв курс на індустріалізацію. Вона мала здійснюватися за рахунок села, для чого і було ухвалено невідповідність цін на промислові та сільськогосподарські товари. За підрахунками радянських економістів через штучно встановлену різницю цін на товари промисловості й сільського господарства з метою викачувати гроші на розвиток індустрії, головним чином Росії, українське селянство втрачало щорічно 300 мільйонів золотих довоєнних карбованців, що становило 20 карбованців на десятину посівної площі. Іншими словами: якщо український селянин до першої світової війни міг придбати якийсь промисловий виріб за 1 пуд збіжжя, то тепер мусів віддавати за те ж 4-5 пудів хліба.

Швейцарська "Journal de Geneve" ось таким чином коментувала подорожні нотатки американського фермера Тома Кампбела, який знайомився з проблемами хліборобства в СРСР. "Поки українець бачить, що він працює, поки лишки, що він продукує, конфіскуються або купуються по такій ціні, що не оправдовує зайве зусилля, поки навіть успіхові, що він має, заздрять, поки придбання худоби для роботи автоматично його ставить в клас "куркулів", — звичайно, він не йтиме до розвитку продукції, ніщо його до цього не підштовхуватиме, навпаки, це все знижує всі його можливості. Але зробіть селянина вільним, дайте йому легкий режим... капіталістичний, коли клієнт згодний платити за те, що він братиме, коли продавець має право поставити свою ціну, і ви побачите велику зміну. Тоді більше не буде виключно лихого підсоння, дефіцитного врожаю, голоду. Елеватори Одеси наповняться знову, і українське зерно знов попливе через протоки до Європи, так, як передрікає Кампбел. І в Женеві робітник купуватиме кіло хліба за 25 чи 30 сантимів, як і перед війною, бо з цікавими, в докладах Канади й Сполучених Штатів, з спекулятивними цінами, що їх диктують великі американські хлібні комбінати, зіткнуться помірковані ціни, що їх запропонує селянин із Східної Європи, який буде радий продати за заробіток, що його так довго йому відіймали".

Але влада не збиралася робити українського селянина вільним. Вона навіть у неврожайний 1928 рік змусила його продати перед жнивами торішні запаси за державними цінами, що прирікало українських хліборобів на голод. Але факт голоду Уряд УСРР визнав лише в листопаді, повідомляючи, що в Україні є 76 неврожайних районів з 732.000 селянських господарств.

Щодо допомоги голодуючим, — зазначав Голова ВУЦВКу України Петровський у грудні 1928 року, — ми розраховували, що на цю мету треба асигнувати 67 млн. карб., проте нам врізали до 42 млн. карб., але й це хочуть тепер урізати й не додати ще 5 млн. карб., про які говорив тов. Порайко".

Українська влада змушена була за таких умов бути спів організатором голоду, свого народу, оскільки не могла сама затверджувати навіть свій бюджет.

Тоді ж той же Петровський констатував, що з своїм 30-мільйонним населенням Україна за багатствами "майже дорівнює Франції, а бюджет її подібний до бюджету Московської губерніальної Ради — навіть 500 млн. не доходить", важко сприймати це визнання найвищої посадової особи нібито "самостійної" УСРР, але й справді, виробляючи хліб, Україна залишалася без нього, прирікаючи своїх громадян на черговий голодомор.

У 1931 р. майже третина урожаю була втрачена під час жнив. Плани хлібозаготівель, однак, залишилися без змін. У 1932 р. площа посівів в Україні зменшилась на одну п'яту. План же хлібозаготівель був піднятий на 44%. В 1932 р. була прийнята постанова "Про охорону соціалістичної власності", згідно з якою за "присвоєння" навіть жмені зерна з колгоспного поля селяни були покарані. У засіки держави тоді забирали навіть насіннєвий фонд, не видаючи колгоспникам ані зернини.

В республіці почався голод. У березні 1933 р. ним було охоплено 103 з 400 районів. Однак навіть за цих умов значна кількість зерна йшла на експорт. Центральна влада спромоглася виділити Україні лише 3 млн. пудів хліба. Яка його частина потрапила голодуючим, і сьогодні залишається невідомим. Відоме інше: втрати України становили 5-7 млн. люду. Цей голодомор був безсумнівно штучним і класифікується як радянсько-більшовицький геноцид проти українського народу.

Повідомлення про пряму загрозу голодної смерті зустрічаються вже з грудня 1931 р. Навесні 1932 р., коли закінчилися їстівні припаси, заготовлені переважно на присадибних ділянках, в багатьох районах України почався повальний голод. Його жертвами стали десятки тисяч селян. Друкується багато документів приймальні голови ВУЦВК, куди голодуючі зверталися за порятунком. Ці свідчення важко читати. Однак найбільше вражає документ, в якому розповідається про матір, яка зарізала малолітнього сина, щоб його м'ясо обміняти на яйця і прогодувати інших своїх дітей.

15 квітня 1932 р. завідуючий приймальною інформував Лозовський райком партії про стан артілі ”Червоний Жовтень”: у колгоспі 70 дворів, 260 їдців, хліба вистачило тільки до 1 лютого, колгоспники вживають як їжу винятково буряк, через що хворіють, було чотири випадки голодної смерті, хворих – 50 чоловік. 25 квітня в Решетилівський райком партії надійшла інформація за скаргою групи громадян хутора Степового Піщанської сільради: план хлібозаготівель виконано, проте вони залишилися зовсім без хліба, нема й картоплі, люди пухнуть з голоду. 25 квітня в приймальну надійшов лист з артілі “12 Жовтень” Дворічанського району: в громадському господарстві було 300 коней, а залишилося 5, селяни кидають артіль і розбігаються. Ті, хто залишився, пухнуть з голоду. Тоді ж група колгоспників артілі “Трактор” Сумського району написала: в хлібозаготівлі взяли все зерно, колгоспники не мають хліба й картоплі, без фуражу залишилася худоба. Балтійський моряк, який побував у відпустці в селі Петрушки біля Києва, писав: непрацездатним хліб не видають, запаси його, в тому числі страховий фонд, передано в хлібозаготівлі, є випадки голодної смерті. 14 травня приймальня одержала листа від жителя Остерського району такого змісту: “Я хочу жити, але не можу, вмираю з голоду. Як у нас в селі Крихаєві, так і по цілому району Остерському справжня голодовка: пуд муки ржаної 100 крб., пуд картоплі – 20 крб., і то ніде не купиш і багато випадків: дядько купив пуд, дав 100 крб., а від нього міліція відібрала. У Крахові одкрився тиф голодний, приїхала бригада з району лікарів, закрили школу і ну ліквідувати тиф. Навезли з району продуктів, підкормили хворих і не стали вмирати з голоду. В селі умерло з голоду три душі здорових, багато дітей і старих. В Остерському районі зареєстровано захворювання тифом по 15 селах, в Крихаєві було 90 випадків, з них четверо померло”.

Керівництво вірило у дієвість обов’язкових постанов, незалежно від того, чи відповідають вони реальним інтересам і відносинам. Вважалось, що проблему жнив 1932р. можна розв’язати прийняттям закону, в якому були б передбачені заходи проти виявлених раніше хиб. У постанові РНК СРСР і ЦК ВКП(б) від 5 липня 1932р. “Про збиральну кампанію 1932 року” висувалася вимога запроваджувати скиртування: своєчасно скошений і заскиртований хліб не міг тривалий час зберігатися в полі. З метою заохочення колгоспників дозволялося вже при обмолоті видавати аванси в рахунок натуральної частини доходів в обсязі 10-15% фактично обмолоченого хліба. Це був певний крок уперед від ”залишкового” принципу оплати трудоднів: раніше хліб на трудодні видавали тільки взимку, після виконання заготівельного плану. 1932р. було заскиртоване більше скошеного хліба, ніж у попередні роки. Втрати від обсипання зменшилися. Зате тривале зберігання хліба в полі викликало масове розмноження гризунів. На засіданні Раднаркому УРСР 11 листопада 1932р. вказувалося, що поширення польових мишей набуває розмірів стихійного лиха. Щоб не вмерти з голоду колгоспники ціною надлюдської праці розкрили мишачі нори на площі 120 гектарів. У результаті вдалося одержати 17 центнерів доброякісного зерна. В кожній норі було від 2 до 6кг пшениці.

В 1932р. втрати врожаю позначилися вже не тільки на життєвому рівні колгоспників, а й на хлібозаготівлях. До першого листопада від селянського сектора України надійшло лише 136млн пудів хліба. Мляво відбувалися заготівлі і в інших регіонах країни. Централізовані ресурси хліба та інших видів продовольства швидко танули. Це викликало скорочення і без того низьких норм видачі продуктів за картками для робітників та службовців. Різко зменшився хлібний експорт, що призвело до майже десятикратного збільшення дефіциту зовнішньоторговельного балансу порівняно з 1929 роком. Зростання короткострокової заборгованості обумовило появу на західних валютних ринках чорної біржі радянських векселів. Прострочення платежів загрожувала непередбаченими наслідками, і з поточних рахунків іноді доводилося розплачуватися валютою, одержаною від продажу національних художніх цінностей. Саме тоді з головних музеїв країни назавжди пішли за кордон сотні творів великих художників.

Є безліч фактів, які незаперечно доводять злочинний характер діяльності надзвичайних комісій надісланих у листопаді 1932р. до Харкова, Ростова-на-Дону і Саратова із завданням взяти хліб за будь-яку ціну. Надзвичайну комісію на Україні очолив Молотов.

Комісія Молотова не приймала власних постанов, а діяла від імені партійно-державного керівництва республіки. Діяльність її розпочалася з прийняттям постанов ЦК КП(б)У від 18 листопада і РНК УРСР від 20 листопада 1932р., майже ідентичних за змістом і під однаковою назвою – “Про заходи по посиленню хлібозаготівель”. Постановами передбачалося, що в артілях, де під час жнив допускали авансування колгоспників понад встановлену норму (15% від фактичного обмолоту), мають організувати повернення незаконно розданого хліба. Вводилася практика натуральних штрафів (м’ясом, картоплею та іншими продовольчими продуктами – на випадок відсутності запасів зерна) колгоспників та одноосібників-боржників по хлібозаготівлях. Ключовим серед репресивних заходів був дозвіл райвиконкомам перераховувати в хлібозаготівлю всі створені в колгоспах натуральні фонди – насіннєвий, продовольчий і фуражний.

Села, які мали особливо велику заборгованість по хлібозаготівлях заносились на “чорну дошку”. Статут “чорної дошки” означав фактичну блокаду: селяни позбавлялися права на виїзд, і якщо в селі не було продовольчих запасів, люди гинули голодною смертю. Велике село Гаврилівка загинуло майже повністю. Лише з 15 грудня 1932р. було дозволено продавати газ, сірники та інші промтовари у селах, за винятком 82 районів 5 областей, які найбільше заборгували по хлібозаготівлях.

Незважаючи на загалом добрий урожай 1932 р., сільське господарство виявилося неспроможним забезпечити потреби промисловості й експорту в зерні навіть ціною зниження селянського споживання до злиденного рівня. Втрати під час збирання цього врожаю вперше позначилися на хлібозаготівлях. Потік зерна, який у попередні роки надходив на елеватори і державні зсипні пункти, перетворився на тоненьку цівочку. Від червня до жовтня 1932 р. з колгоспів та одноосібних господарств України вдалося витиснути лише 132 млн. пуд. хліба. Як і до утворення колгоспного ладу, в країні вибухнула хлібозаготівельна криза. Різниця полягала лише в тому, що у 1928 р. в країні хліб був, а криза обумовлювалася небажанням селян везти його на ринок. Тепер же запаси товарного колгоспного хліба розтанули у втратах.

Провал продрозкладки 1932 р. призвів до істотного скорочення централізованих ресурсів продовольства. Відповідно зменшилися пайкове постачання робітників і службовців, хлібний експорт. Виник дефіцит зовнішньоторговельного балансу, що призвело до появи великої короткострокової (вексельної) заборгованості іноземним фірмам за імпортовані товари. Це загрожувало державним банкрутством.

Керівництво, прийняло рішення: вийти з кризи шляхом конфіскації наявних запасів зерна в хлібовиробній смузі. Надіслані восени 1932 р. надзвичайні комісії під керівництвом найближчих співпрацівників генсека — Кагановича (Північний Кавказ), Молотова (Україна) і Постишева (Поволжя) забрали у селян внутрішні фонди — продовольчий, фуражний, насіннєвий. Конфісковане зерно пішло на експорт, щоб сплатити чергові внески валютою за імпортовану техніку, а також в державну торгівлю — або нормовану (по картках), або комерційну. Цим самим було пом'якшено наслідки кризи у промисловості. Село ж на півроку, до нового врожаю, залишилось без продовольства.

У 1932-1933 рр. український народ, особливо селянство, відчули на собі, мабуть, один з найтрагічніших результатів колективізації - голодомор. Його витоки, як уже зазначалося, слід шукати в аграрній політиці тих часів. Плани хлібозаготівель, зокрема, ніколи не були економічно обґрунтованими, вони по суті означали продовольчу диктатуру. В українських хліборобів вилучали майже дві третини валового збору зерна, переважну більшість тваринницької продукції. Крім того, колгоспи власними силами утримували машинно-тракторні станції, і продукції для достатньої оплати праці хліборобів у них уже не залишалося.

Навіть у першій декаді лютого 1933 року продовжувалися хлібозаготівлі, коли селяни почали гинути від голоду. Практично на всій території України в сільській місцевості тоді вже не існувало скільки-небудь великих запасів продовольства.

Повна безвихідь ситуації змусила на Дніпропетровщині звернутися до абсолютно неморального засобу – нагороди за донос. Кожний, хто вказував, де сусід ховає зерно, одержував від 10 до 15% виявленого як премію. 17 лютого цей ”досвід” поширився на всю республіку у формі спеціальної урядової постанови.

Насіннєва проблема відійшла на другий план після того, як секретар ЦК ВКП (б) добився прийняття 25 лютого постанови РНК СРСР і ЦК ВКП (б) про виділення Україні позички в розмірі 20 млн. пудів зерна. Фактично, телеграфний дозвіл на використання розміщених у республіці державних запасів хліба для харчування голодуючих у розмірі 3млн пудів надійшов 19 лютого. Всього до кінця квітня республіка одержала 22,9 млн. пудів насіннєвої позички, 6,3 млн. пудів фуражної позички, 4,7 млн. пуді продовольчої позички і 400 тисяч пудів продовольчої допомоги.

Про те, що на селі відбувається щось страхітливе, знали всі. Біженці заповнювали міста і вмирали сотнями просто на вулицях. Інформація про голод проникала й за кордон. Намагаючись врятувати від голодної смерті дітей, селяни везли їх до міст і залишали в установах, лікарнях, просто на вулицях. Лавина голодних смертей наростала з місяця в місяць аж до початку літа. Включення до традиційного переліку успіхів нового елемента – даних про зростання населення – мало на меті покласти край різного роду чутки у країні і за кордоном про величезні втрати людей від голоду.

Аналіз даних демографічної статистики 30-х рр. свідчить, що прямі втрати населення України від голоду 1932р. становили близько 150 тисяч чоловік. 1933р. голодною смертю загинуло від 3 до 3,5 млн. чоловік. Повні демографічні втрати, включаючи зниження народжуваності, сягали в 1932-1934 рр. 5млн чоловік. Не менше мільйона загинуло на Кубані. Голод у 1933р. був наслідком спроби здійснювати соціалістичне будівництво воєнно-комуністичними методами. Проте примусова колективізація і накладена на колгоспи продрозкладка призвели до глибокої деградації сільського виробництва, яка так дорого, так боляче і невідшкодована обійшлася країні й народові.

Те, що відбулося на Україні у 1933 р., не знайшло розумного висвітлення в архівних джерелах. Особливо дивне враження справляють стенографічні звіти пленумів і протоколи політбюро ЦК КП(б)У часів голодомору. В них відображено відчайдушну боротьбу з окремими конкретними проявами голоду, але не згадується саме слово «голод».

Заборона на це слово не викликалася, зрозуміло, побоюваннями за просочування негативної інформації. По-перше, голод різної інтенсивності охопив мало не всю хлібовиробну смугу країни і не становив таємниці. По-друге, документація партійних органів завжди мала гриф «цілком таємно». Сталін Воно означало б визнання факту економічної катастрофи, в яку потрапила країна внаслідок авантюристичної політики «наступу соціалізму по всьому фронту». Більше того, воно означало б дозвіл оцінювати рішення, негласно прийняті на найвищому рівні з метою виходу з катастрофи. А саме ці рішення й призвели до голодомору.

Очолюване державне керівництво змушене було в 1932 р. відновити в правах торгівлю, що стало єдиним нововведенням у взаємовідносинах між містом і селом, це був дозвіл торгівлі для колгоспів, колгоспників та одноосібників за цінами вільного ринку. Зроблена з воєнно-комуністичних позицій спроба налагодити плановий продуктообмін між містом і селом була офіційно визнана неспроможною. Проте на поточну ситуацію постанова не вплинула. Адже торгівля хлібом дозволялася тільки після виконання заготівельного плану, з 15 січня 1933 року. Тим самим визнавалася безперспективність подальших спроб будувати без ринкову воєнно-комуністичну економіку. Селянська торгівля за цінами попиту і пропонування дозволялася, починаючи з травня 1932 р. Вона дістала благозвучну назву колгоспної, хоч брати участь в ній могли всі бажаючі. Однак торгівля хлібом могла відновитися тільки з середини січня 1933 р., після виконання хлібозаготівельного плану а урожаю 1932 р. Державну комерційну торгівлю розпочато без прийняття спеціального закону.

У січні 1933 р. безрозмірну продрозкладку, яка спричинила колапс сільського господарства, було скасовано. Замість неї запроваджувалися обов'язкові поставки хліба державі колгоспами та одноосібниками. Цим поставкам було надано характер додаткових зобов'язань. Всім зерном, виробленим понад твердо зафіксований податок, селяни діставали змогу вільно розпоряджатися, в тому числі реалізувати лишки по каналах колгоспної торгівлі. Цим у них створювалася заінтересованість в розвиткові громадського господарства колгоспів. Місцевим органам влади заборонялося давати колгоспам зустрічні плани або накладати на них зобов'язання здавати зерно в кількостях, що перевищували погектарні норми, визначені в законі про обов'язкові поставки.

Значення нових законів не треба переоцінювати. Відмовившись від продрозкладки, Сталін до непу не повернувся. Ринок відродився лише у вигляді роздрібної колгоспної торгівлі. Державний продовольчий фонд, як і раніше, формувався по закупками з ринку, а шляхом примусу, через обов'язкові поставки, що зберігали натуральну форму, їх розміри й ціни, як і ціни на промислову продукцію, що постачалася селу, визначалися державою. Отже, нееквівалентність обміну між містом і селом зберігалася, хоч і не в такому потворному вигляді, як у 1929— 1932 рр.

Чи можна вважати, що декларовані в 1932—1933 рр. фундаментальні зміни у виробничих відносинах сприяли перетворенню колгоспів на соціалістичні підприємства? Ні в якому разі. Запровадження з грудня 1932 р. паспортного режиму та інституту прописки для населення міст і новобудов адміністративно закріплювало селян у колгоспах. Одночасно до мінімуму було скорочено присадибні ділянки колгоспників, щоб вони могли забезпечувати свій прожитковий мінімум лише працею в- громадському господарстві. Скасування продрозкладки, яка загнала сільське господарство в глухий кут, можна вважати визнанням безперспективності праці, продукт якої належав державі цілком, тобто за змістом праці рабської. На зміну їй приходила система виробничих відносин, яка будувалася на примусовому поділі продукту праці в його натуральній формі між працівником і державою.

Реконструкція відносин між містом і селом відкривала деякі перспективи розвитку колгоспного ладу, але не могла дати негайного ефекту. Становище в народному господарстві, і передусім на селі, було катастрофічним. Про це свідчить безліч фактів у документах збірника. Ми не маємо, однак, ключового факту — оцінки втрат урожаю 1932 р. У статистичних збірниках наводиться не амбарна, а біологічна урожайність — величина фіктивна. Виходячи із загальної картини дедалі глибшої деградації виробництва, можна гадати, що ці втрати істотно зросли порівняно з більш-менш відомими втратами 1931 р.

Отже, що ж відбувалося на селі? Пряму відповідь на це в історичних матеріалах, на жаль, не часто можна знайти. Однак посередніх свідчень про трагедію українського села досить багато. Одне з них — проблема дитячої безпритульності, що наростала протягом 1931—1933 рр.

Діти залишалися без догляду, коли вмирали батьки, хоч, як правило, кістлява рука голоду торкалася дитячого організму раніше. Значно більше поширювалася бездоглядність при живих батьках. Не в силах дивитися на те, як вгасає дитина, батьки везли її до найближчого міста і там залишали — в установах, лікарнях, на вокзалах, просто на вулиці. Десятки тисяч підкидьків створили серйозну проблему, якою з ініціативі. П. П. Постишева зайнялося політбюро ЦК КП(б)У. Держава виділила певні кошти, щоб терміново створити дитячі притулки. Частково розв'язання цієї проблеми переклали на колгоспи, де організовувався патронаж. Було звернуто особливу увагу на своєчасне підбирання бездоглядних дітей силами міліції. В умовах, коли поширився канібалізм, життю беззахисної дитини кожного дня загрожувала смертельна небезпека.

Уважне вивчення географічних карт показує, що наприкінці 30-х рр. у кожній області України зникли численні сільські населені пункти, що існували до 1933 р. Причини цього явища могли бути "різними, але безсумнівно, що найголовнішу роль тут відіграв голодомор. Інколи повністю вимирало населення навіть великих сіл. В цих випадках організовувалося переселення, в тому числі з-за меж України. У збірнику друкується документ з Центрального державного архіву народного господарства СРСР — підсумкові дані про переселення на Україну селян з Росії та Білорусії у 1933 р.

Одне з безпосередніх свідчень голоду — смертні книги й статистичні картки про природний рух народонаселення, які велися в сільрадах. Документи Центрального управління народногосподарського обліку при Держплані СРСР, з яких наприкінці 1989 р. вперше знято гриф над секретності, свідчать про те, що реєстраторам ЗАГСів давалися негласні інструкції не фіксувати дійсну причину смерті. Проте не всі службовці додержувалися інструкцій. У підбірці статистичних карток з трьох сільрад Вінницького району відтворено дійсну картину голодомору, яка показує й те, що діти інколи бували жертвами власних батьків-канібалів.

У 1932-1933 роках, коли бракувало в Україні хліба експорт не припинявся: його вивезено відповідно 1,72 і 1,68 мільйона тонн. Можна погодитись з тією думкою, що цей експорт практикувався не тільки для того, щоб придбати необхідні машини чи матеріали, а й з метою справити за кордоном враження про достатню кількість хліба в Радянському Союзі. Одначе, як тільки минув голод, експорт хліба одразу ж різко зменшився - 770 тисяч тонн у 1934 році, тобто більш як у два рази менше. А хто добивався, аби опухлі українські селяни виконували в повному обсязі всі продовольчі поставки Москві, Ленінграду, Криму (він тоді був у складі Росії), іншим регіонам СРСР, організовуючи навіть спеціальні "червоні обози"? Пропоновані архівні матеріали чітко називають нам цих "героїв" системи, людям, як правило, з нижчою освітою. Саме ці так звані вожді, намагалися замовчати перед світом страхіття голодомору в Україні. На жаль, повторювали вслід за ними казки про заможне життя в Україні і Ромен Ролан, Анрі Барбюс, Бернард Шоу. Кричала криком лише українська діаспора. Представник уряду УНР екзині проф. Олександр Шульгін, змалювавши жахливу картину голоду в Україні, звертався з таким проханням по Хлібної комісії, яка була створена Лондонською економічною конференцією: "В час, коли дорадчий комітет має встановити кількість збіжжя, яке СРСР має вивезти за кордон, ми просимо вас в ім'я гуманності заперечувати проти будь-якого вивезення їстівних продуктів і особливо хліба з СРСР. Цей хліб по праву належить тим, хто його сіяв і хто нині вмирає з голоду - селянам України і Кубані. З свого боку ми рішуче протестуємо проти такого вивозу, який ми не можемо інакше кваліфікувати як злочинним". Та світ лишався глухим. І вмирали мільйони українців. Як і болгари, греки, молдавани, німці (грошову допомогу останнім з Німеччини влада змушувала останніх передавати у фонд Міжнародної організації пролетаріату), поляки, росіяни, чехи, шведи... Скільки українського народу прийняла наша земля в 1932-19337 рр. Уже, мабуть, ніхто точно і не скаже. В будь-якому селі спроби встановити кілька жертв голодомору за спогадами літніх людей, стають безуспішними, пам'ять уже підводить тих небагатьох старожилів, що вижили в той страшний час. Але ми мусимо пам'ятати про кожного, кого змусили загинути страшною смертю...

МІЖНАРОДНИЙ ДЕНЬ ВІДМОВИ ВІД КУРІННЯ

Щороку відзначаються дві дати, присвячені проблемі куріння тютюну - 31 травня (Всесвітній день без тютюнового диму) і третій четвер листопада (Міжнародний день відмови від куріння - No Smoking Day) - з метою привернення уваги громадськості до негативних наслідків паління тютюну.

Міжнародний день відмови від паління був встановлений Американським онкологічним товариством (American Cancer Society) в 1977 році та відзначається за підтримки Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ).

З 56 мільйонів випадків смерті, що мали місце в усьому світі в 2012 році, 38 мільйонів (68%) – майже дві третини – були викликані неінфекційними захворюваннями (НІЗ), понад 40% відбулися передчасно, серед людей у віці до 70 років.

Серед них провідну роль відіграють чотири - серцево-судинні захворювання (48% випадків неінфекційних захворювань, 17 млн випадків смерті), онкологічні захворювання (21%, 7,6 млн випадків смерті), хронічні респіраторні захворювання (12%, щорічно 4,2 млн випадків смерті) і діабет (3,5%, 1,3 млн випадків смерті).

НІЗ викликаються в основному чотирма поведінковими факторами ризику: споживанням тютюну, нездоровим режимом харчування, недостатньою фізичною активністю і шкідливим вживанням алкоголю. Найбільший вплив ці фактори ризику все частіше здійснюють на країни з низьким і середнім рівнями доходу, а також на найбідніші верстви населення у всіх країнах, що відображає соціально-економічні детермінанти, які лежать в їх основі. У цих групах населення може утворитися замкнуте коло: бідність піддає людей впливу поведінкових факторів ризику НІЗ, і, в свою чергу, НІЗ, що розвиваються в результаті цього, можуть ставати важливою рушійною силою, що веде сім'ї вниз по низхідній спіралі зубожіння.

В інформаційному бюлетені Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ) (№ 339, липень 2013) зазначено, що вживання тютюну безпосередньо призводить до 6 млн випадків смерті щорічно, з яких більше 5 млн стосується поточних і колишніх курців, а більш 600 тис. випадків - некурящих осіб, що піддаються впливу пасивного куріння. Якщо не буде вжито термінових заходів, до 2030р. кількість смертей внаслідок вживання тютюну може перевищити 8 млн осіб на рік. До половини нинішніх споживачів тютюну зрештою помре від якоїсь пов'язаної з курінням хвороби. Унаслідок того, що з моменту початку куріння до виникнення порушень здоров'я минає кілька років, епідемія пов'язаних з тютюном захворювань і смертей тільки почала набирати силу.

За даними опитування домогосподарств Держстату у 2014 році шкідливу звичку курити мало 21% населення у віці 12 років і старшому, більше третини з яких курять понад 20 років. Порівняно з 2013р. частка осіб, які курять, зменшилася на 0,3%.

Загалом у 2008-2012 роках кількість курців в Україні, за даними Держстату, скоротилася з 10,07 млн осіб до 8,35 млн осіб або на 17% за чотири роки.

За офіційною статистикою в Україні щороку від хвороб пов'язаних з курінням помирає 120 тисяч чоловік. Розрахунки показують, що кожен 10-й випадок смерті в нашій країні (13%) пов'язаний з тютюнокурінням, а серцево-судинна смертність серед чоловіків старше 40 років на 28% зумовлена цією пагубною звичкою. Вкрай тривожним є той факт, що близько 70% всіх випадків смерті приходиться на вік 35-69 років, що означає втрату в середньому 19 років життя. За оцінками міжнародних експертів, непрямі щорічні економічні втрати нашої країни складають приблизно 3 млрд доларів США.

Дані епідеміологічних обстежень міського і сільського населення у віці 18-64 років, виконаних відділом популяційних досліджень ННЦ «Інститут кардіології ім. Н.Д.Стражеска» НАМН України протягом 30 років, свідчать про те, що епідеміологічна ситуація щодо тютюнокуріння серед дорослого населення не дає приводу для оптимізму. Так, серед чоловіків - міських жителів, починаючи з 2000 року, відзначається тенденція до зниження частоти ТК, а серед жінок, навпаки, має місце суттєве зростання поширеності цього фактора ризику. Звертає на себе увагу і більш виражений приріст числа мешканок сільській місцевості, що курять. Зростання поширеності тютюнокуріння серед жінок супроводжується достовірним збільшенням його інтенсивності. Для чоловіків, незалежно від місця проживання, характерно зменшення питомої ваги осіб, які відмовилися від тютюнокуріння (з 26,5 до 20,3% у місті та з 29,5 до 15,6% у сільській місцевості), і збільшення інтенсивності тютюнокуріння.

Більше половини українських юнаків (53,8%) та 46,0% дівчат курять тютюн, у тому числі - 36,4% и 28,6% відповідно – протягом останнього місяця. Тютюнокуріння є першим кроком до алкоголю або наркотиків для тих, хто має будь-які психічні або поведінкові розлади внаслідок вживання психоактивних речовин. В умовах реального юнацького середовища, найвищу спроможність викликати залежність мають не наркотики або алкоголь, а тютюн, який до того ж є потужним каталізатором формування залежності від інших об'єктів зловживання (в тому числі і наркотиків).

У тютюновому димі присутні більше 4000 хімічних речовин, з яких щонайменше 250 відомі як шкідливі, а більше 50 - як канцерогени. Безпечного рівня впливу тютюнового диму не існує. Основна речовина тютюну й тютюнового диму - нікотин, що володіє високою токсичністю і викликає залежність. Серед інших небезпечних для здоров'я компонентів тютюновий дим містить фенол, крезоли, індол, карбазол, бензопірен, пірен, антрацен, чадний і вуглекислий газ, аміак, ціаністий водень, ацетальдегід, нітробензол, ацетон, сажу, оксиди азоту, метиловий спирт, формальдегід, сірководень , нітрозаміни, перекис водню, смолу та ін. У димі можуть бути присутніми також атоми кадмію, нікелю, сурми, миш'яку, ртуті, хрому. Ізотопи полонію, свинцю, торію, рубідію, цезію, радію є радіоактивними елементами.

Тютюновий дим містить значну кількість вільних радикалів, що призводить до дисбалансу в системі оксиданти-антиоксиданти, оксидантного стресу і пошкодження клітинних мембран.

Тютюновий дим містить і найдрібніші (менше одного мікрометра) частинки, які досягають альвеолокапілярну мембрану, викликаючи пошкодження клітин ендотелію капілярів малого кола кровообігу і ендотеліальну дисфункцію. Крім того, тютюновий дим токсичний для генетичного апарату клітин, порушує регуляцію поділу, старіння клітин і апоптозу.

Пасивне куріння завдає не меншої шкоди здоров'ю, ніж куріння сигарет, і є фактором ризику розвитку раку легенів і бронхіальної астми, серцево-судинної патології. За 2 години пасивного куріння людина вдихає стільки ж чадного газу, оксидів азоту, ацетальдегіду, що і при викурюванні однієї сигарети.

У зв'язку з тим, що тютюновий дим містить безліч небезпечних компонентів, застосування бездимного тютюну сприймається як менш небезпечне, ніж куріння. Однак тютюнові вироби для жування і нюхання призводять до раку ротової порожнини, шлунково-кишкового тракту і верхніх дихальних шляхів, захворювань ясен, порушень нюху і смакового сприйняття. При цьому споживач отримує значно більшу кількість нікотину, ніж при курінні сигарет. Прикладом токсичності нікотину є «хвороба зеленого тютюну», що викликається нікотином, який всмоктується через шкіру при обробці вологого тютюнового листя. Вона проявляється запамороченням, блювотою, головним болем, м'язовою слабкістю. Так, після зливи працівник тютюнової плантації протягом декількох годин піддається впливу нікотину, еквівалентному його змісту в 36 сигаретах.

Так звані легкі цигарки передбачають особливості дизайну, що сприяють зменшенню кількості смоли у вдихуваному димі. Це целюлозно-ацетатні фільтри, високопористий сигаретний папір, що сприяє видаленню токсичних компонентів диму, вентиляційні отвори в сигаретному фільтрі для розведення диму з повітрям, особливо в складі тютюнових сумішей.

В даний час доведено, що легкі сигарети не є менш небезпечними, ніж традиційні. При довгих, глибоких або частих затяжках курець легких сигарет вдихає стільки ж продуктів горіння, що і при використанні звичайних сигарет. Ризики для здоров'я при курінні легких сигарет не відрізняються від ризиків при курінні традиційних сигарет, включаючи рак легенів і хронічне обструктивне захворювання легень. У зв'язку з цим на даний момент градація сигарет на «легкі» та «ультралегкі» заборонена в багатьох країнах світу.

Широке поширення отримує куріння ароматизованих сигарет, що містять близько 60% тютюну і смакові добавки (наприклад, гвоздику, манго). Споживачі сприймають їх як безпечну і більш природну, натуральну альтернативу сигарет.

Однак у таких тютюнових виробах має місце більш висока концентрація нікотину в порівнянні зі звичайними сигаретами. Таким чином, ароматизовані сигарети не є менш небезпечними, ніж традиційні.

Кальян сприймається як відносно безпечний спосіб куріння, оскільки дозволяє фільтрувати і охолоджувати дим, що вдихається, за допомогою води. Існує думка, що патерн куріння кальяну такий, що дим не може досягти нижніх дихальних шляхів, а при періодичному курінні не розвивається хронічного запалення бронхів.

Для куріння кальяну використовують тютюн, який може застосовуватися в декількох видах. Це суміш 30% тютюну з 70% меду або патоки, чистий тютюн у вигляді пасти і проміжна форма між першими двома, що містить фрукти або масла. Наявність нікотину в сумішах для кальяну не стандартизовані і становить 2-4%, тоді як в сигаретах - від 1 до 3%. Суміші для кальяну можуть бути ароматизовані смаком яблука, манго, банана, полуниці, апельсина, винограду, м'яти, капучино, спецій або іншими добавками. Часто в тютюн додають алкоголь та наркотичні речовини, а також гліцерин в якості зволожувача.

Одна сесія куріння кальяну триває від 45 до 60 хвилин і може затягуватися до декількох годин. Куріння однієї сигарети зазвичай складається з 8-12 затяжок диму по 40-75 мл кожна. Таким чином, за 5-7 хвилин курець вдихає 500-600 мл диму. На противагу цьому одна сесія куріння кальяну передбачає від 50 до 200 затяжок диму об'ємом від 150 до 1000 мл кожна. Внаслідок меншої дратівної дії зволоженого диму на дихальні шляхи затягування при курінні кальяну глибші. У підсумку одна сесія куріння кальяну може супроводжуватися таким же об'ємом вдихання диму, як викурювання 100 і більше сигарет.

Детальне вивчення складу диму, що виділяється в процесі куріння кальяну, показало, що вода не призводить до будь-якої ефективної його фільтрації. Якщо сигаретний дим містить 0,41% чадного газу, то при курінні кальяну - від 0,38 до 1,40% залежно від моделі кальяну і виду тютюну. Дим кальяну має і значну кількість інших небезпечних складових, включаючи нікотин, формальдегід, полі-циклічні вуглеводні і важкі метали (миш'як, кобальт, хром, кадмій і свинець). При цьому концентрація важких металів у димі кальяну вище, ніж в сигаретному. Це може бути пов'язано з тим, що при курінні кальяну спалюється не тільки тютюн, а й деревне вугілля, патока та інші добавки, дим яких володіє своєю власною токсичністю.

Немає доказів і того, що додаткові аксесуари (мундштуки з активованим вугіллям, хімічні добавки для води) роблять куріння кальяну безпечним. При порівнянні короткострокових ефектів куріння кальяну з сигаретами було встановлено, що після 45 хвилин куріння кальяну концентрація чадного газу у видихуваному повітрі, рівень нікотину в плазмі крові та частота серцевих скорочень в учасників були достовірно вище в порівнянні з ефектом від викурювання однієї сигарети.

Довгострокові загрози при курінні кальяну - це підвищення ризику розвитку раку легенів та стравоходу, злоякісних пухлин порожнини рота і сечового міхура, атеросклерозу та ішемічної хвороби серця, захворювань пародонту.

Пасивне куріння кальяну не менш шкідливо, ніж пасивне куріння сигарет. Описана більш висока частота виникнення інфекцій вуха і верхніх дихальних шляхів астми та синдрому раптової дитячої смерті серед дітей, у будинку яких курять кальян.

Сигара - це скручування з листя тютюну циліндричної форми, основна мета куріння якої, на думку курців, - отримання задоволення від тютюнового аромату. На відміну від куріння сигарет, сигарний дим не потрібно втягувати в легені. Сигари не сприймаються як небезпечні для здоров'я, їх застосування рекламується в засобах масової інформації та схвалюється знаменитостями.

Даних щодо впливу куріння сигар на розвиток обструкції бронхів недостатньо, проте доведено високий ризик виникнення онкологічних захворювань у курців сигар. У період з 1982 по 1994 р. Суспільство раку США проводило проспективне дослідження серед 1,2 млн учасників з усіх штатів. В цілому було відібрано 137 243 чоловіків. Учасники, які разом з сигарами курили сигарети або споживали інші види тютюну, в аналіз не включалися.

Результати показали: куріння сигар підвищує ризик смерті від раку легенів в 5 разів, смерті від раку ротової порожнини/глотки - в 4 рази, від раку гортані - в 10 разів, від раку стравоходу - в 1,8 рази. Учасники, які вдихають сигарний дим, мають більш високий ризик смерті від раку підшлункової залози і сечового міхура.

Люлька - пристосування для нарізаного тютюну, один з перших способів його вживання. Поширеність куріння трубки знизилася з 1960 р, але її використання все ще широко поширене на регіональному рівні, особливо серед осіб похилого віку.

Відносно куріння трубки немає міфів про його безпеку. Навпаки, незважаючи на незначну поширеність цього виду куріння, доведено його негативний вплив на здоров'я людини. У дослідженні Саnсег Ргеvеntion Study II вивчали вплив куріння трубки на ризик смерті від онкологічних та інших захворювань. Проаналізовано дані досліджень 23579 чоловіків і встановлено, що куріння трубки підвищує ризик смерті від раку легенів в 5 разів, раку ротової порожнини/глотки - в 4 рази, раку гортані у 13 разів, раку стравоходу - в 2,44 рази, колоректального раку - в 1,41 рази, раку підшлункової залози - в 1,61 рази. Відзначений також високий ризик смерті від ішемічної хвороби серця, цереброваскулярної патології та хронічного обструктивного захворювання легень.

Електронні сигарети - це пристрої для вдихання пари, яка імітує вигляд і смакові відчуття тютюнового диму.

З причини відсутності заснованої на клінічних дослідженнях достатньої доказової бази впливу електронних сигарет на здоров'я ВООЗ не розглядає електронні сигарети як прийнятний спосіб нікотинзамісної терапії.

На даний момент існуючі дослідження не гарантують абсолютної безпеки електронних сигарет, немає досліджень, що розглядають їх довгостроковий вплив на здоров'я.

Таким чином, куріння має значні ризики для здоров'я незалежно від способів його здійснення. Заміна традиційних сигарет на інші варіанти куріння часто примножує ці ризики не тільки в плані патології серцево-судинної системи, злоякісних пухлин та інфекційних захворювань, але і щодо незворотного пошкодження органів дихання.

Куріння викликає широкий спектр хвороб і станів, які можуть призвести до передчасної смерті. Куріння також може призвести до ускладнень під час вагітності та пологів, у тому числі позаматкової вагітності, кровотечі під час вагітності, передчасного відділення плаценти і передчасного розриву оболонки. Також, значними є ризики для здоров'я дітей.

Проведене ННЦ «Інститут кардіології ім. Н.Д. Стражеска» НАМН України 20-річне проспективне спостереження за чоловіками у віці 40-59 років показало, що тютюнокуріння підвищує вірогідність смерті від всіх причин в 5 разів. За ступенем впливу на смертність від серцево-судинних захворювань (ССЗ) цей фактор ризику зіставимо з артеріальною гіпертензією.

Тютюновий дим, включаючи вдихання вторинного тютюнового диму (пасивне куріння), є основною причиною розвитку хронічного обструктивного захворювання легенів (ХОЗЛ).

Тютюнокуріння є провідним фактором ризику виникнення раку легенів. Дані міжнародного агентства з вивчення раку свідчать про те, що в сигаретному димі міститься 55 речовин з доведеною канцерогенністю. Двадцять із них індукують злоякісні пухлини легень. До того ж сигаретний дим сам по собі є стимулятором пухлинного росту, тому що містить кокарціногени - катехол, метілкатехол, пирогаллол та інші в значній кількості. Крім того, в сигаретному димі може перебувати велика кількість акролеіна, який надає токсичний вплив на вії епітелію бронхів, а інші агенти, такі як оксиди азоту, ацетальдегід і формальдегід, можуть опосередковано сприяти легеневої канцерогенності.

Відмова від ТК розглядається як один з найбільш дієвих і доступних способів поліпшення здоров'я курця і зменшення тягаря серцево-судинних та інших неінфекційних захворювань в суспільстві. При цьому, чим раніше людина відмовляється від ТК, тим сприятливіший прогноз.

За матеріалами Всесвітньої організації охорони здоров'я відмова від куріння дає істотні переваги для здоров'я:

Переваги відмови від куріння для здоров'я всіх курців бувають негайними і віддаленими. Доброчинні зміни в організмі після відмови від куріння протягом певного часу:

ü Протягом 20 хвилин у вас зменшується частота серцевих скорочень і знижується кров'яний тиск.

ü В протягом 12 годин вміст чадного газу у вашій крові знижується до нормального рівня.

ü Протягом 2-12 тижнів у вас поліпшується кровообіг і посилюється функція легенів.

ü Протягом 1-9 місяців зменшуються кашель і задишка.

ü Протягом 1 року ризик розвитку у вас ішемічної хвороби серця зменшується в два рази в порівнянні з таким ризиком у курця.

ü Через 5-15 років після відмови від куріння ризик інсульту знижується до рівня ризику у некурящої людини.

ü Через 10 років ризик розвитку у вас раку легенів знижується в два рази в порівнянні з таким ризиком для курця, знижується також ризик розвитку у вас раку порожнини рота, горла, стравоходу, сечового міхура, шийки матки та підшлункової залози.

ü Через 15 років ризик розвитку ішемічної хвороби серця знижується до рівня ризику у некурящої людини.

Люди всіх вікових груп, у яких вже розвинулися проблеми зі здоров'ям, пов'язані з курінням, все ще можуть отримати переваги, якщо відмовляться від куріння. Переваги в порівнянні з тими, хто продовжує палити:

ü Приблизно в 30 років: очікувана тривалість життя зростає приблизно на 10 років.

ü Приблизно в 40 років: очікувана тривалість життя зростає на 9 років.

ü Приблизно в 50 років: очікувана тривалість життя зростає на 6 років.

ü Приблизно в 60 років: очікувана тривалість життя зростає на 3 роки.

ü Після розвитку хвороби, що представляє загрозу для життя: негайна користь - у людей, що відмовилися від куріння після інфаркту, ймовірність розвитку іншого інфаркту зменшується на 50%.

Багато людей, включаючи курців, помилково вважають, що вживання тютюну - це просто «погана звичка», а не залежність. Вони не цілком розуміють швидкість, з якою у людей формується залежність від нікотину, або ступінь цієї залежності, і сильно переоцінюють свою здатність легко відмовитися від куріння при бажанні це зробити, і до того, як почнуться проблеми зі здоров'ям.

Тютюнова залежність за своєю інтенсивністю перевершує алкогольну чи наркотичну: залежні курять багаторазово протягом доби, щодня протягом багатьох років життя, часто при розвитку важких наслідків куріння - інфаркту, інсульту, раку легенів і ін.; жінки - іноді навіть у період вагітності та грудного вигодовування.

Однією з основних причин невдач самостійної відмови від куріння є розвиток тютюнової залежності. У міжнародній класифікації хвороб тютюнова залежність і абстинентний синдром класифікуються як порушення, зумовлені вживанням наркотиків.

У клінічній практиці для оцінки ступеня тютюнової залежності може застосовуватись опитувальник Фагерстрома, заснований на оцінці тяжкості її проявів (0-2 бали - дуже слабка; 8-10 балів дуже важка).

Тест оцінки залежності від куріння (тест Фагерстрема)

1.Коли Ви тягнетесь за сигаретою після пробудження?

протягом 5 хвилин 3 бали

від 6 до 30 хвилин 2 бали

від 31 до 60 хвилин 1 бал

більш, ніж через 60 хвилин 0 балів

2.Чи важко Вам утриматися від куріння в заборонених місцях?

так 1 бал

ні 0 балів

3. Від якої сигарети найважче утриматися?

від ранкової 1 бал

від наступних 0 балів

4. Скільки сигарет Ви щодня викурюєте?

10 або менше 0 балів

від 11 до 20 1 бал

від 21 до 30 2 бали

більше 30 3 бали

5. Коли Ви найбільш курите?

ранком 1 бал

протягом дня 0 балів

6.Чи курите Ви під час хвороби, коли повинні дотримуватися постільного режиму?

так 1 бал

ні 0 балів

При наявності такої залежності, оцінюваної менш ніж у 4 бали, пацієнту рекомендується психотерапія. При залежності в 4-6 балів необхідна комбінація психотерапії та фармакотерапії, а при нікотиновій (тютюновій) залежності більше 6 балів пацієнтові обов'язково потрібно призначати фармакотерапію.

Щоденне викурювання 25 сигарет, у тому числі першої впродовж 30 хв. після пробудження, свідчить про високий ступінь тютюнової залежності. Можна також розрахувати індекс курця людини. Кількість сигарет, що викурюються за добу, множиться на 12 (кількість місяців у році). Якщо значення індексу перевищує 200, можна припустити наявність високого ступеня залежності від нікотину.

Лікарі первинної ланки охорони здоров’я можуть і повинні надавати допомогу курящим людям, що знаходяться в різній стадії готовності до відмови від куріння, тим самим зберігаючи і зміцнюючи здоров'я населення, що є їхнім безпосереднім професійним обов'язком. Тому особи, що бажають позбутися згубної звички і не змогли зробити це самостійно, можуть звернутися за медичною допомогою до лікарів і пройти курс лікування від тютюнової залежності. В аптечній мережі є певний спектр медикаментів, але людина, що курить, сама приймає рішення відмовитися від куріння. Медикаменти нікотинзамісної терапії, забезпечуючи адекватну заміну нікотину в крові, усувають або зменшують прояви синдрому відміни, що дозволяє курцеві направити сили на подолання психологічної залежності, тим самим підвищуючи вірогідність відмови від куріння.

ДЕНЬ ПРАЦІВНИКІВ КУЛЬТУРИ ТА АМАТОРІВ НАРОДНОГО МИТСЕЦТВА

9 листопада у Дніпропетровській філармонії ім. Л.Б.Когана відбулись урочистості з нагоди відзначення Всеукраїнського дня працівників культури та майстрів народного мистецтва. Участь у заході взяли більше 280 осіб, серед яких 13 осіб були нагороджені почесною грамотою відповідно до наказу Міністерства культури України за вагомий внесок у розвиток української культури, багаторічну сумлінну працю та високу професійну майстерність.

Олег Миколайович Кужман, який теж був присутній на святі передав вітання працівникам культури від голови Дніпропетровської облдержадміністрації Валентина Резніченко та вручив почесні грамоти Міністерства культури України.

Після урочистих нагороджень та теплих привітань, гості свята мали змогу насолодитися і поринути у прекрасне минуле завдяки душевному і сповненого чуттєвості співу вокального Дніпропетровського ансамблю «Консонанс».

Щороку 9 листопада, починаючи з 2014 року, на Україні відзначається Всеукраїнський день працівників культури та майстрів народного мистецтва. Спочатку це свято було встановлене у березні 2000 року Указом президента України № 484/2000, називався Всеукраїнський день працівників культури та аматорів народного мистецтва і відзначався 23 березня. Потім у 2011 році був перенесений на третю неділю травня, а Указом Президента N 717/2013 від 30 грудня 2013 святкування було встановлено на 9 листопада, щоб відзначати його спільно з Днем української писемності та мови.

Всеукраїнський день працівників культури та майстрів народного мистецтва був заснований з метою відзначити вагомий внесок працівників культури та майстрів у відродження української національної культури, розвиток народної творчості, активну культурно-просвітницьку діяльність.

Проведення роботи з оптимізації регіональних цільових програм

З метою уникнення дублювання заходів і перехресного фінансування програм департаментом економічного розвитку облдержадміністрації спільно з структурними підрозділами облдержадміністрації – замовниками програм проводиться робота стосовно оптимізації діючих регіональних цільових програм.

Так, в рамках проведення роботи з оптимізації програм департаментом охорони здоров’я облдержадміністрації розроблено та обласною радою затверджено обласну програму “Здоров’я населення Дніпропетровщини на
2015 – 2019 роки”. В зазначену комплексну програму було включено 7 діючих програм, які в установленому порядку були зняті з контролю на черговій сесії обласної ради.

Також, роботу з оптимізації програм проводять:

департамент екології та природних ресурсів облдержадміністрації

на сьогодні спільно з канадським проектом міжнародної технічної допомоги “Місцевий економічний розвиток міст України” розроблено та затверджено Дніпропетровську обласну комплексну програму (стратегію) екологічної безпеки та запобігання змінам клімату на 2016 – 2025 роки. В зазначену комплексну програму включено заходи 10 діючих програм.

управління агропромислового розвитку облдержадміністрації

на сьогодні управління є замовником 6 програм. Після проведення роботи з оптимізації залишиться 3 програми.

У цілому закінчення робіт з оптимізації регіональних цільових програм заплановано у І кварталі 2016 року.

Разом з тим, враховуючи, що центральними органами виконавчої влади періодично видаються доручення, накази, тощо з приводу розроблення відповідних нових регіональних програм, перелік діючих програм може коригуватися.

Реалізація Державної цільової програми радіаційного і соціального захисту населення м. Жовті Води на 2013 – 2022 роки за 9 місяців 2015 року

Дніпропетровська обласна державна адміністрація є державним замовником Державної цільової програми радіаційного і соціального захисту населення м. Жовті Води на 2013 – 2022 роки (далі – Державна програма).

На сьогодні дуже гострою соціальною проблемою є питання захисту населення міста Жовті Води від радіаційного впливу та пов’язаних з ним шкідливих чинників. Саме Державна програма спрямована на створення умов і досягнення в м. Жовті Води такого стану навколишнього природного середовища та соціального рівня, який забезпечить повноцінний розвиток усіх сфер життєдіяльності населення.

Метою Державної програми є забезпечення захисту населення міста від радіаційного впливу та пов’язаних з ним шкідливих чинників, оздоровлення навколишнього природного середовища, запобігання виникненню надзвичайних ситуацій техногенного характеру, збереження здоров’я та забезпечення соціального захисту населення.

Основними завданнями Державної програми є:

1. Створення та забезпечення функціонування системи постійного моніторингу території м. Жовті Води;

2. Приведення радіаційного фону в житлових, адміністративних будівлях і спорудах до рівня, визначеного НРБУ-97;

3. Проведення комплексу робіт із реабілітації забрудненої території міста для зниження дозових навантажень на населення;

4. Посилення соціального захисту населення, яке проживає на територіях з підвищеним радіаційним фоном;

5. Приведення відділення функціональної діагностики та відділення відновлювального лікування Державного закладу СМСЧ № 9 МОЗ у відповідність із сучасними вимогами;

6. Оздоровлення жителів міста у відділенні відновлювального лікування Державного закладу СМСЧ № 9 МОЗ;

7. Забезпечення Державного закладу СМСЧ № 9 МОЗ медичним обладнанням та медикаментами для повноцінного його функціонування.

На 2015 рік затверджений річний обсяг фінансування на виконання заходів Державної програми у сумі 15988,0 тис. гривен.

Державним бюджетом на 2015 рік затверджена субвенція міському бюджету міста Жовті Води на виконання заходів щодо радіаційного та соціального захисту населення міста Жовті Води у сумі 8480,1 тис. гривень.

Станом на 01.10.2015 профінансовано коштів у сумі 6360,3 тис. грн.

За 9 місяців 2015 року забезпечено харчуванням 5135 дітей, оздоровлено 93 дітей дошкільного та шкільного віку.

Забезпечено харчування хворих в стаціонарних відділеннях у медичних закладах міста: 39762 ліжко/днів.

Було використано 290 упаковок молочних сумішів для вигодовування 67 немовлят віком від 0 до 5 місяців за 50 % вартості.

Троє дітей з генетичними захворюваннями забезпечено лікувальним харчуванням в повному обсязі.

Відшкодовано частину вартості медикаментів, придбаних за рецептами лікарів по 1906 зверненням.

Надані послуги з зубопротезування 34 особам.

Надана матеріальна допомога на лікування 205 особам.

Оздоровлено у територіальному центрі соціального обслуговування одиноких непрацездатних громадян 118 осіб.

Оздоровлено та пройшли реабілітацію після хвороб у відділенні відновлювального лікування державного закладу “Спеціалізованої медико-санітарної частина № 9 Міністерства охорони здоров’я України” – 468 осіб.

Придбано для забезпечення Державного закладу “Спеціалізованої медико-санітарної частина № 9 Міністерства охорони здоров’я України” 17 упаковок (150 комплектів) алерген туберкульозний рекомбінантний, 286 балонів кисню для оперативних втручань.

Підсумки посіву озимих культур та завершення сільськогосподарських робіт в господарствах області у 2015 році

Виробництво валової продукції в усіх категоріях господарств області за січень – жовтень 2015 року в порівнянні з відповідним періодом 2014 року складає 103,7%, по Україні 95,6%; за обсягом виробництва область зайняла третє місце серед областей України, за темпом четверте місце серед областей України.

РОСЛИННИЦТВО

В області завершено осінньо-польові роботи. Всього з площі 1191,7 тис. га намолочено 3 млн 935 тис. 100 тонн зернових культур, при середній урожайності 33,1 ц/га (у 2014 році – 29,0 ц/га), у тому числі ранніх зернових культур з площі 870,3 тис. га, намолочено 2789,1 тис. тонн, при середній урожайності 32,0 ц/га (у 2014 році – 30,7 ц/га); кукурудзи на зерно площі
297,2 тис. га намолочено – 1 млн. 085 тис. 900 тонн, середня урожайність склала 36,5 ц/га ( у 2014 році – 26,2 ц/га)

З площі 519,2 тис га намолочено 1 млн. 111 тис тонн соняшника, при середній урожайності 21,4 ц/га (у 2014р – 16,5 ц/га).

З площі 53,6 тис. га картоплі накопано 559,0 тис. тонн,
при середній урожайності 104,3 ц/га (у 2014 році – 126,7 ц/га); овочів зібрано
з площі 34,5 тис. га, отримано 627,9 тис. тонн, при середній урожайності
182,0 ц/га (у 2014 році – 178,8 ц/га).

Загальна кількість сховищ в області налічується – 62 одиниці, у тому числі овочів – 46, картоплі – 9, фруктів – 7.

Загальна ємність сховищ складає 173,1 тис. тонн, у тому числі для зберігання овочів – 84,9 тис. тонн, картоплі – 59,8 тис. тонн,
фруктів – 28,4 тис. тонн.

Із загальної ємності сховища з холодильним обладнанням складають 105,9тис. тонн.

Посіяно озимих культур всього – 553,5 тис. га (77,8 % до прогнозу), з них озимих колосових – 491,3 тис. га (76,5%), у тому числі: озимої пшениці – 414,0 тис. га (77,3%), озимого ячменю – 76,2 тис. га (73,6%), озимого жита – 0,7 тис. га (23,0%), озимого ріпаку – 62,3 тис. га (90,4%).

Із посіяних озимих зернових культур отримано сходів 107,6 тис га (22,0%), з яких в доброму та задовільному стані 33,5 тис га (31,1%), слабких та зріджених 74,0 тис га (68,9%). Отримано сходів озимого ріпаку 26,4 тис га (42,0%), з яких в доброму та задовільному стані 8,9 тис га (33,7%), слабких та зріджених 17,4 тис га (66%).

ТВАРИННИЦТВО

За період січень – жовтень 2015 року усіма категоріями господарств області вироблено:

- 231,8 тис. тонн м’яса у живій вазі, що на 0,1 тис. тонн більше рівня 2014 року;

- 299,4 тис. тонн молока, що на 11,5 тис. тонн (на 3,7%) менше, ніж у 2014 році;

- 783 млн. штук яєць, що на 91,6 млн. штук (на 10,5%) менше в порівнянні з аналогічним періодом 2014 року.

Станом на 01 листопада 2015 року у всіх категоріях господарств утримується 163,3 тис. голів великої рогатої худоби, що на 6,0 тис. голів (на 3,5%) менше відповідного періоду минулого року.

Поголів’я корів у всіх категоріях господарств становить 77,9 тис. голів, менше минулого року на 3,0 тис. голів (на 3,7%). В тому числі у сільгосппідприємствах області поголів’я корів збільшилося на 700 голів (на 4,7%).

Поголів’я свиней у всіх категоріях господарств становить 529,9 тис. голів, менше 2014 року на 39,6 тис. голів (на 7,0%).

Поголів’я овець та кіз зменшилось відповідно до минулого року на 700 голів (на 0,9%) і налічує 76,5 тис. голів.

Чисельність поголів’я птиці всіх видів по області становить 17 млн. 949 тис. голів, на 331,8 тис. голів менше (на 1,8%), ніж у 2014 році.

ХАРЧОВА ТА ПЕРЕРОБНА ПРОМИСЛОВІСТЬ

У порівнянні з періодом січень - вересень минулого року в області зросло виробництво:

продуктів кисломолочних - на 3,4 %

ковбасних виробів - на 12,0 %

м’яса включаючи субпродукти - на 4,7 %

макаронних виробів - на 12,9 %

борошна - на 4,1 %

круп - на 26,8 %

хлібобулочних виробів - на 4,5 %

крохмалю - на 3,7 %

мінеральної води - на 5,5 %

Матеріали до єдиного Дня інформування населення області